Медичну сестру Ліну В’ячеславівну Катрич добре знають пацієнти КНП «Міська поліклініки №8» ХМР, бо вже більш як 25 років вона працює у нашому медзакладі: спочатку в кабінеті зондування, денному стаціонарі, пізніше – впродовж 16 років у діагностичному відділенні, а з 2019 – сестрою медичною амбулаторії №2 Центру первинної медико-санітарної допомоги.

«Професія – мій діагноз, з яким я живу все свідоме життя», – зазначає Ліна В’ячеславівна, і має для цього всі підстави. Особливо тепер, коли в період повномасштабної агресії вкотре підтвердила та проявила свої кращі якості: і професіональні, і людські.

У найскладніший початковий період війни вона взялась за виконання завдань, що були пов’язані з реальними ризиками. Отримувала та доставляла до поліклініки гуманітарну допомогу, використовуючи власний автомобіль та 12-річний водійський досвід. Це були медикаменти, що надходили до міста від благодійників, препарати інсуліну, і саме вони давали змогу задовольнити потребу у препаратах людей, які зверталися до поліклініки, яких лікували наші медпрацівники на двох олексіївських станціях метро.

Що більше, за власною ініціативою Ліна Катрич неодноразово проривалась по окружній дорозі до мешканців Дергачівської громади, де в той час під постійними жорстокими обстрілами знаходились колеги по роботі. Залишала їм медикаменти, підтримувала добрим словом.
У той надважкий час вона також знаходила сили й мужність допомагати евакуюватися мешканцям Північної Салтівки. Забирала жінок з дітьми, які не мали змоги самі дістатися до міжміського та приміського транспорту, аби виїхати з найбільш гарячих точок міста.

Залишалась за кермом годинами, скільки таких благодійних рейсів зробила вже і не пам’ятає, але відчай і страх, мовчазне благання про допомогу що закарбувався у дитячих очах забути не зможе ніколи. «Розуміла, що наражаюсь на небезпеку, що змушую хвилюватися своїх рідних, але вчинити по-іншому не могла», – згадує Ліна.

Лише в травні вона, нарешті, повністю повернулася до сестринської роботи. Усі види ін’єкцій, крапельниці, зняття кардіограми – стали щоденним заняттям досвідченої медсестри. «Потік пацієнтів збільшувався, – пригадує вона. – Люди стали залишати станції метро, підвальні приміщення, багато з них потребувало медичної допомоги, доводилось приймати до 20 і більше хворих. Попри напружений графік, втому, почувала себе щасливою, бо щохвилини відчувала свою затребуваність та щиру вдячність пацієнтів. Це додавало і додає сил…».

З вересня знову працює медичною сестрою Центру ПМСД, сумлінно виконує не лише свої професійні обов’язки, але й знаходить можливість надавати моральну підтримку пацієнтам, колегам.

З’явилось більше часу для допомоги мамі, яка увесь воєнний період залишалася у місті, для спілкування з донечкою Дашею, десятикласницею однієї з олексіївських шкіл, яка повернулася додому, аби продовжити тут навчання. Як корінні харків’янки, вони закохані в рідне місто і намагаються бути корисними, почали допомагати місцевому притулку для тварин тощо.

«Для мене поліклініка і колектив дійсно є другою сім’єю, – ділиться Ліна В’ячеславівна. – Вистояти допомагають постійна турбота керівництва – Олени Станіславівни Чумаченко, Маріанни Володимирівни Ушакової, дієва підтримка колег і, звичайно, почуття обов’язку. Моя найбільша мрія – жити та працювати у рідному мирному успішному Харкові, який є невіддільною частиною України. Вірю, що вона здійсниться і все буде добре, бо бачу, якими незламними є українці!»

На знімках: Л.В. Катрич